Історичні відомості села Жаботин

Там, де вється річка Жаботинка
І спішить на зустріч до Дніпра,
Де в садах кують зозулі дзвінко, 
Там стоїть Тарасова гора.

Територія села була заселена з давніх часів, на сьогодні тут виявлено 60 пам’яток археології. Серед них 28 курганів різного періоду. Один із них «Червона могила» був досліджений  у 1981 році на околиці с.Флярківки. В похованні, яке відносилось до ХІ століття до н.е. було знайдено залишки шатрової поховальної споруди з поховання скіфських вождів і наложниць. В могилі було знайдено посуд, прикраси і залізні навершшя від поховальної колісниці. Також на території села виявлено два городища доби пізньої бронзи та 30 поселень різного часу від доби бронзи до ранніх слов’ян. Серед цих пам’яток слід виділити два великі поселення скіфського часу площею біля 40 га, які були досліджені на початку 50-х та 80-х років. На цих пам’ятках було знайдено унікальний побутовий інвентар, посуд, прикраси та інше. 

Заснований Жаботин в кінці ХVІ століття, однак ще у 1552 році ця місцевість належала Черкаському боярину Зубрику, де він тримав пасіку. Перша письмова згадка про Жаботин, як містечко – центр Жаботинського ключа Чигиринського староства належить до 1643 року. З 1649 року – це сотенне містечко Чигиринського полку. В цей час там уже існувала фортеця, залишки замчища, якої збереглися і по сьогоднішній день.

Події Визвольної війни 1648-1657 років  та лихоліття Руїни не обійшли стороною Жаботин. У 1669 році було пограбоване загоном Петра Суховія, який таким чином мстився гетьману П.Дорошенку. Але найбільших руйнувань містечко зазнало  під час Чигиринських походів в 1677-1678 роках. Після того, впала сильна козацька фортеця Чигирин, то майже всі навколишні землі були майже вщент випалені і вирізані яничарами..

Після 1711 року на Правобережні землі знову повертаються польські магнати, які продовжують проводити політику закріпачення та окатоличення місцевого населення. Все це сприяє частим повстанням і бунтам на території Жаботина. Так у 1734 році селяни Жаботинського ключа під керівництвом запорізьких козаків Степана Чорного та Дениса Борща,захопили Жаботинську фортецю, вбили польського намісника і пограбували панські маєтки на 6 тисяч злотих.

Неспокійно в цих краях було і на початку 60-х років ХVІІІ століття у 1764-1765 роках жаботинський сотник Харко організовує тут повстання. Однак польська адміністрація в особі реґіментаря Воронича, потайки заарештовує сотника і страчує його.

Та найбільш історичних відомостей в яких згадується Жаботин, як центр гайдамацького руху, відноситься до останнього повстання кінця ХVІІІ століття «Коліївщини». В кінці травня 1768 року загони Максима Залізняка підійшли до Жаботина. Селяни і козаки містечка на чолі сотника Мартина Білуги приєднались до повстанців, штурмом взяли фортецю, розбили польський гарнізон і на кілька днів Жаботин став центром повстання. Саме сюди стікались повстанські загони з навколишніх сіл і містечок,щоб приєднатись до гайдамаків.

Навіть після придушення повстання в околицях Жаботина діяли гайдамацькі загони, які чинили напади на польські і російські війська  та місцеву адміністрацію. Так 7 грудня 1768 року польський ротмістр Й.Бучацький писав графу Браницькому: «бунтували тут влітку, бунтують і зараз тільки ще з більшим завзяттям».

Однак незважаючи на останні потрясіння життя в краї продовжується. ІІ травня1771 року  польський король Станіслав Август видає Жаботину привілей по якому населений пункт відноситься до категорії містечок. В кінці ХVІІІ століття містечко переходить від одного власника до іншого. У 1787 році Жаботин потрапляє у власність фаворита Катерини ІІ графа Григорія Потьомкіна. По його смерті належить графу Олександру Самойлову, той в свою чергу дарує містечко своїй дочці Олені Захаржевській. І згодом Жаботином володіє поміщик Еразм Фліорковський.

Під час реформи 1847-1848 років в Жаботині відбувається невдоволення селян, яке переростає у збройну сутичку з царськими військами. В результаті цього багатьох учасників виступу було заарештовано і піддано різним методам покарання.

В середині ХІХ століття в містечку відбуваються помітні зміни в покращенні економічного розвитку. Тут збудовано цукровий, винокурний та цегляні заводи, гуту, свічкарню, сукновальню і 2 водяні млини. У 1861 році Жаботин отримує дозвіл губернатора на проведення тут щорічного ярмарку, з 1862 року це волосний центр Черкаського повіту. По перепису 1864 року тут проживає 3339 мешканців, із них: 2555 православних, 10 католиків, 4 розкольники та 770 євреїв. В цей час в містечку було дві церкви Успенська та Миколаївська. До 1843 року була і третя найстаріша Жаботинська Преображенська церква, будівництво якої відноситься до 1661 року. Однак за старістю вона була розібрана. Будівництво Успенської церкви відноситься до 1708 року, а Миколаївської до 1703 року. Однак всі ці церкви кілька раз перебудовувалися, так Успенська у 1730, 1765, 1851 та 1881 роках, Миколаївська у 1720, 1848 роках. Існувала в містечку і єврейська синагога.

Останній Жаботинський поміщик Валеріан Еразмович Фліорковський, за участь у Польському повстанні 1863 року був заарештований і засланий до Сибіру, а його маєтності і землі були розкуплені заможними селянами, та частково перейшли у власність держави.

Окремі жаботинці брали участь у підготовці антидержавного виступу, 1877 року, який ввійшов в історію під назвою Чигиринська змова. Так черкаський повітовий справник повідомляв у таємному донесенні губернатору: «що селяни Жаботина С.Черненко, А.Посипайко, В.Старченко, Я.Яценко відлучаються дуже часто  із місця проживання  в Чигиринський повіт і після повернення підбурюють селян до виступу».

Початок ХХ століття  з політичною кризою і економічними негараздами зачепив і Жаботин. Неодноразово в околицях містечка проводились підпільні сходки селян на яких виступали агітатори  із Сміли та учитель із села Райгорода Пугач, які закликали селян до непокори владі. У 1908 році в жителя містечка Ф.А.Пічкура було знайдено  революційну літературу.

У 1907 році в Жаботині було відкрито земську лікарню, у 1910 році двокласну земську школу з народною бібліотекою при ній, у 1911 році – поштове відділення. Треба відмітити , що всі ці починання в містечку були справою рук уродженця Жаботина професора, політичного діяча, мецената Ф.П.Швеця (1882-1940). Який пізніше став членом Центральної Ради. І саме він 22  січня 1919 року на Софіївській площі Києва зачитав акт про об’єднання УНР  з ЗУНР в єдину державу.

Перша Світова війна принесла не лише початок розвалу великої Російської імперії, а і велику економічну нестабільність та людські жертви серед населення. Однак ця війна показала й іншу сторону українського селянина. Біля 10 уродженців Жаботина були нагороджені найвищими нагородами солдатської доблесті Георгіївськими хрестами і їм були присвоєні офіцерські звання. Серед них Семен Кулаківський, Павло Чередник, Прохір Деркач, Петро Казидуб  та інші.

На початку березня 1917 року до Жаботина дійшла звістка про відрічення царя від престолу і лютневу революцію. На другий день у центрі містечка зібрався мітинг жителів, які вітали один одного з перемогою революції.

Поступово життя у містечку налагоджується, починаються формуватися органи української адміністрації і разом із ними народна самооборона під назвою Вільне козацтво. В Жаботинській волості було створено Жаботинську, Флярківську та Плескачівську сотні в які записалось станом на 2 вересня 1917 року 287 чоловік. Серед них Микита Миколенко, Федот Могилей, Іван Бердник, Яків Цукалов, Семен Юрченко, Іван Ромашина, Федір Пазенко, Семен Черненко та ін. Саме ці козаки Жаботинського куреня приймали участь у першому великому бою на станції Бобринська, коли вони намагалися зупинити наступ більшовицької армії, яка намагалася захопити Україну.

Навесні 1918 року в Жаботині було створено підпільний ревком до складу якого ввійшли П.Шевченко, С.Мокренко, Д.Пічкур члени ревкому намагалися проводити агітацію серед селян направлену на підтримку партії більшовиків та діяльність агітаторів була недовгою, вже через кілька тижнів в містечко ввійшли Австро – німецькі війська, а 29 квітня відбувся державний переворот   і до влади в Україні  прийшов уряд гетьмана П.Скоропадського.

Так ситуація загострила відносини влади і населення на місцях, а політика німецької військової адміністрації направлена на реквізицію продовольства спричинила збройний виступ населення. В околицях Жаботина починають формуватись партизанські загони, які виступають проти німецьких військ. Одна частина повстанців притримується націоналістичної. Інша більшовицької орієнтації. Так, як влада в околишніх селах переходить до штабу полку Гайдамаків Холодного Яру на чолі прапорщика із села Мельники В.Чучупаки, то частина жаботинців  на чолі С.Кулаківського залишає Жаботин  і разом з залишками більшовицьких військ, покидає Україну.

А в околицях Жаботина та Холодного Яру вже остаточно формується військова бойова організація, яка потім була названа Холодноярська республіка. Вона була поділена на кілька бойових і допоміжних куренів і сотень. Під час повстання 1919-1920 років в загонах холодноярських повстанців налічувалось з Жаботина біля 800 чоловік. Серед них Бик Іван, Біган Іван, Бобошко Іван, Бобошко Петро, Деркач Іван, Іващенко Терентій, Кривда Володимир, Ткаченко Микола, Щегельський Опанас та багато інших. Уродженець Жаботина Іван Тимофійович Деркач на початку 1920 року був обраний  головним отаманом  Холодного Яру. Багато жаботинців воювали в загонах отаманів Чучупаків, Хмари, Завгороднього, Чорного Ворона, Петренка та ін.

Незважаючи на те, що  в січні 1920 року Жаботин був зайнятий більшовиками влада в волості і повіті ще до вересня 1922 року була під контролем Холодноярських повстанців. І лише по ліквідації головного штабу Холодноярського повстанкому, повстання почало затухати. Але незважаючи на це, ще у 1923, 1924 і навіть 1925 роках в околицях Жаботина зэявлялись озброєні загони повстанців. Серед селян їх називали «лісовиками» і при нагоді допомагали зброєю і продовольством.

У листопаді 1923 року на території села було утворено 4 комнезами під назвою «Шлях до комунізму», «Нива», «Колос» та «Лан» вони мали 221 десятину землі, 13 голів робочої худоби, 2 сівалки, 2 плуги і 10 борін.

1927 року було створено перше в селі товариство спільного обробітку землі,а з 1929 року розпочалася масова колективізація. Спочатку добровільний вступ бідняків  перетворився на примусове заганяння в колгосп,яке переросло у масове розкуркулення не лише заможних господарів,а і значної кількості середняків. Людей просто виганяли на вулицю, забирали господарство,хати, худобу, реманент, а особливо злісних (на погляд влади) висилали за межі України, в основному в Архангельськ і далеку Північ.

У 1932 році в селі була створена МТС в якій налічувалось 4 трактори і 6 сівалок. Бригадиром  став Усенко Т.С. , а першими трактористами Прокіп Ткаченко, Лукія Джулай, Оксана Корсун, Онопрій Уменко.

Однак перші здобутки нового життя були перекреслені масовим геноцидом спланованим комуністичною владою. Після того, як у 1932 році Україна недодала заплановану кількість зерна, по колгоспах почалась масова викачка хліба. Нововиявлені активісти і комсомольці забирали все, навіть насіння та страховий фонд. Уже взимку  1933 року в селі розпочався голод, а весною і влітку він досяг найвищого щабелю. Люди вмирали цілими родинами, траплялись випадки людоїдства. Всього за самими найменшими підрахунками в селі померло голодною смертю 722 чоловіки.

На честь загинувших і в пам'ять про масовий     терор радянської влади на початку 90-х років в селі були встановлені пам’ятні монументи на місцях масових поховань жертв голодомору.

У 1934 році колгосп «Нове життя» було перейменовано в ім.Кірова, в ньому налічувалось 2 автомашини, 9 тракторів, 10 сівалок, 4 жатки та 1 комбайн. Зросло поголів’я тваринництва в колгоспі налічувалось 250 корів, 400 свиней, 175 овець.

В селі у 1939 році була відкрита середня школа де працювало 15 учителів і навчалось 350 учнів.

Однак зміни в житті села на краще були заплямовані роками тоталітарного переслідування і репресивними методами боротьби влади із іншими мислячими. В радянській державі переслідувалися всі, хто так чи інакше завинив перед владою. В цю категорію входили бувші офіцери та чиновники Імператорської армії, люди, які боролися проти більшовиків в різних військових об’єднаннях  в період 1917-1922 років, священники, інтелігенція, просто селяни, які десь ненароком зронили слово про владу, чи політику партії. Особливо пройшлася хвиля репресій по сім’ях бувших учасників Холодноярського повстання. Багато жителів села було безпідставно звинувачено в антирадянській діяльності і репресовано. Серед них Бобошко І.М., Горобець М.Г., Левченко М.Г., Могилей Ф.Т., Шульга Ю.Н., Яценко Т.А., та ін. Всього було репресовано біля 30 осіб.

22 червня 1941 року розпочалась війна Фашистської Німеччини з Радянським Союзом. Селяни Жаботина із страхом і надією слухали повідомлення  по радіо про події на кордоні. Владою почалися вживатися заходи по евакуації в тил техніки та худоби. В 20-х числах липня, коли в полі йшли жнива над селом зав’язався повітряний бій, в якому німецький винищувач збив радянський літак, який упав на околиці села. Імя радянського пілота , який загинув в бою так і лишилось невідомим.

А вже 5 серпня 1941 року в Жаботин вступили передові моторизовані частини танкової дивізії СС «Вікінг». З цього дня почався окупаційний режим на території нашого краю, який важким тягарем ліг на плечі жаботинців. Всього за період німецької окупації в селі було розстріляно 38 жителів, до Німеччини на примусові роботи вивезено 408 юнаків і дівчат. Розграбовано господарство селян і колгоспу. В відмістку за те, що на території села партизанами було розбито німецьку машину, знищено екіпаж літака що впав, обстріляно обоз з пораненими, цілі кутки були спалені, а жителі вигнані.

В кінці 1942 року на початку 1943 в районі Холодного Яру з’являються невеликі групи УПА, які намагаються підняти населення на боротьбу за українську державу. Проте населення було настільки злякане репресіями влади, що крім окремих сміливців не відгукнулось на цей заклик. І лише жорстокі репресії німецьких властей вимусили людей тікати до лісів.

З середини 1943 року в районі околишніх лісів починають діяти радянські партизани, які намагаються різними методами чинити супротив ворогу. 

На початку січня 1944 року німецьке командування вирішило знищити партизанів в районі Холодноярського лісу. На територію села були введені регулярні війська підсилені танками і бронемашинами. Ліс був підданий артилерійському обстрілу. А під час бою в розташуванні табору партизанів загинуло багато мирних жителів. В результаті цього партизани були вимушені покинути ліс і разом з мирними жителями перейти річку Тясмин і з’єднатись з радянським військом. А 9 січня 1944 року село Жаботин був зайнятий частинами радянської армії. Німецькі війська без бою залишили село і відійшли на другу лінію оборони. 

Одразу після визволення в районі почали діяти польові військомати, які призивали доросле чоловіче населення в діючу армію. Більшість із цих призовників неодягнені і неозброєні полягли в перших боях в районі Корсуня і Городища. 

Всьогож понад 800 жаботинців воювало на фронтах війни, біля 400 із них  не повернулось із полів битв.

По визволенні краю почалось відновлення зруйнованого господарства. Правління колгоспу організувало збір зерна для потреб Радянської армії. Було розпочато підготовку до посівної. Механізатори відремонтували три трактори, в колгоспі лишилось 10 пар коней переданих частинами армії. 

У 1946-1947 роках почався період відновлення господарства за рахунок держави, було закуплено нову техніку, збільшено поголів’я худоби.

26 січня 1951 року було об’єднано колгосп ім.Леніна ( с.Флярківка) із колгоспом ім..Кірова. Однак техніки не вистачало. Лише на початку 1960 року вдалося закупити у держави потрібну кількість сільгосптехніки. Було придбано 9 тракторів, 2 автомашини, 10 комбайнів, 7 плугів, 2 жатки.

У 1958 році відбулося об’єднання Жаботинської і Завадівської сільських рад із центром у с.Жаботин. У 1966 році через село було прокладено шосейну дорогу, що з’єднало населений пункт із районним центром і містом Смілою. Поступово налагоджувалось життя села, на місці старих хат зэявлялись нові цегляні будинки. У селі була збудована дільнична лікарня, в бувшій земській лікарні відкрито протитуберкульозний санаторій на 110 ліжок, фельшерсько – акушерський пункт, аптеку. В селі працювало дві восьмирічні і одна середня школа. Був клуб. З 1975 року в селі було відкрито двоповерхову середню школу. 

На початку 80-х років було оновлено центр села. Збудовано нове приміщення сільської ради і клубу. Нажаль при будівництві цих споруд було частково зруйновано залишки замчища Жаботинської фортеці, яка проіснувала тут майже 300 років. Нажаль новобудови вже через 15 років прийшли в аварійний стан. Так, як були збудовані методом радянської адміністративної системи «швидко і дешево».

Всі досягнення села за останні роки, які були здобуті шляхом важкої праці сотень колгоспників не дали потрібного результату. Радянська система колективізації не передбачала повернення селянина до землі, до права на вироблену продукцію Намагалась якнайшвидше перетворити село на придаток пролетаризованого міста. Це все призвело до занепаду господарства, незацікавленості колгоспників в своїй праці, а малі заробітки призвели до розкрадання майна і припискам, відтоку молодих кадрів, і як результат розвалу господарства не лише в окремо взятому селі, а всієї держави.

Хочеться надіятись, що прийде час, прийдуть нові люди і відродиться колишнє козацьке містечко Жаботин. Як і сотні років тому постане з попелу і заб’є ключ нового життя на древній политій потом і кров’ю землі.

Логін: *

Пароль: *